Відкладати на смерть !

Прочитав статтю на цьому сайті про тарифи. Я розумію, що люди часом стримують себе. Грушевський правий. Але речі потрібно називати своїми іменами. А суть полягає в тому, що протягом всієї нашої історії – нас убивали. Часом це відбувалось за наказами царів та царевен, потім за наказами партійних керівників. Тепер це відбувається за наказами обраних нами керівників держави. Нашої держави!

Нам приготували дорогу до братської могили. Нам приготували смерть.

Ми вже бачили братські могили! На деяких з них навіть стоять пам’ятники. Завжди зупиняюсь у таких місцях. Завжди думаю про полеглих українців. Завжди це роблю і робитиму.

На Кіровоградщині є таке місце, недалеко від Новоархангельська – Зелена Брама. Бійці 6-ї та 12-ї армій полягли всі. Говорять про цифри понад 300 000 людей. Фермери розповідають, що коли орють землю, то плуги і досі виносять наверх кістки. Людські. Пшениця там росте і дерева ростуть. Лелеки часто прилітають. Вони, мабуть, душі полеглих героїв.

То була війна. Ті, хто дав нам життя – захищали свою землю. Вічна їм пам’ять.

Сьогодні теж війна. Не чекали ми її у XXI столітті. Але  вона є. Еліту української нації знову убивають. Кажу про еліту, бо ті, хто пішов добровольцями і є еліта. А ті, хто сидить у прохолодних кабінетах і з’являється на наших екранах – нехай самі собі назву придумають назву. Ми всі можемо порадити їм, як себе назвати. Дуже чітко і кристально зрозуміло цю назву можуть сказати матері Кіровоградщини і всієї України, котрі мали синів.

Сьогодні нам приготували іншу смерть. Ця смерть, за своєю суттю – підла і цинічна. Підла, бо нам її приготували обрані нами керівники нашої держави. Цинічна, бо ми поляжемо не в бою. Ми не покриємо себе славою козаків. Я про тарифи.

Погодьтесь – нас принизили цими папірцями з тарифами. Нас мають за стадо, за натовп. За бидло. На Майдані натовпу не було. Був народ. Була громада.

Я пишу це з моїми емоціями. Переконаний, що такі емоції є в кожного з нас. Знаєте, у мене є багато друзів і просто знайомих – вони слів не добирають. Вони називають речі своїми іменами. І я назву.

В угоду так званим “партнерам” та фінансовим донорам наш Український Уряд підняв тарифи. У цій моїй фразі є питання до слів «партнери»  і «наш Український Уряд». Партнер, це той, хто допомагає. Ви відчули допомогу? Наш – це той, хто наш! Ви відчули турботу?

У нас є газ! Знаю і стверджую це! У нас його достатньо, щоб не палити кізяками і не вирубати карпатські ліси і не красти солому. Наші українські надра багаті і належать не можновладцям, а нам – народу. Це Конституція. Щоправда наш український газ направлявся на приватні підприємства олігархів, а не в наші домівки. А потім нам казали, що нашого газу нема, а є тільки дорогий імпортний. У олігархів сьогодні літаки, кораблі, солодкі офшори і світське життя на телебаченні. У нас – злидні і нові платівки. Вас це дратує? Мене це бісить!

Ви брали участь у обговоренні і підписанні контрактів на газ? Скажете, що це дурне питання? Будете праві! Ми всі, через обраних депутатів обласних рад мали б знати, що і як відбувається. По простому – нас кинули з нашими копійками. Цинічно те, що і ці копійки хочуть відібрати. Хіба за це полягли герої Зеленої Брами і Іловайська?

Герої бачили обличчя ворога. Фашистів і сепаратистів на Сході сьогодні. Ми бачимо ворога і сьогодні – це наша терпимість, чемність і відкладення голосної заяви. Чи будемо ми діставати з поштових скринь рахунки і тихо про себе матюкатись на кухні? Та ми ж люди! Ми горді перемогами і нашої землею. Ми будемо це терпіти?

Кого ми обрали? Тих, хто обіцяв закінчити війну на Сході за два тижні? Ми самі обрали того, хто призначив міністром оборони того, хто обіцяв парад у Севастополі протягом року? Ви бачили той парад? За те ми читали про одруження його сина у фешенебельному готелі Києва. За кого нас мають? За бидло і натовп. Але, вони глибоко помиляються.

Напишіть листа своєму депутату Верховної ради і напишіть такого ж листа депутату Вашої обласної ради. Дивно, що слово «Верховна» пишеться з великої літери, а «обласна» з маленької. Повинно бути навпаки. Бо обласна рада ближче і вона знає, що і як.

Гадаю, що з першої ради відповіді Ви не отримаєте. Листа отримаєте, а відповіді ні. А ось з обласної ради відповідь буде про те , що все вирішується у Києві. Як Вам таке? Відчули силу своєї громади? Відчули силу свого міста чи села і свою особисту силу? Ви відчули приниження. Погане і непристойне відчуття.

Що потрібно зробити?

Кожна область знає, скільки газу споживає область і на що цей газ витрачається.  Чому обласні ради, обрані вами – не беруть участь у формуванні ціни. Чому ми прогинаємось і мовчки терпимо?

Нам розповідають про енергозбереження. Цікава розповідь. У всіх країнах світу є такі програми. Але там все це підтримує держава. Уявіть собі сільську хату і жебрацьку пенсію, потім подумайте про довге слово «енергозбереження». Матюкнулись? Я теж.

В США Теодор Рузвельт коли став Президентом, одним рішенням вирішив питання національної енергетичної безпеки своєї країни, бо Він був справжнім патріотом свого народу.

Повернемось  до справи. Нам пропонують субсидії. З чого утворюються субсидії? Далеко не з повітря. Вони утворюються з ціни, яку ми самі і платимо. У мене є друзі, котрі старше за мене. Вони не підуть брати ці субсидії, бо вони все життя працювали на цю державу і мають гордість. Вони можуть пальцем показати збудовані заводи, прокладені шляхи, відновлені села, посаджені ліси. Вони не терплять приниження. А ви?

Стаття 7 Констиуції говорить наступне «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.» А тепер порівняйте цю статтю зі своєю платіжкою за комунальні послуги.

Обласна рада повинна і мусить бути учасником розмови про ціну. Бо ціна – це ми з Вами. А ми – люди. Ми – народ.

Василь Миколенко