Незалежність? Від кого?

Незабаром матимемо вихідний в середу! Це буде День Незалежності. Для неповнолітнього покоління це буде просто вихідний посеред робочого тижня. Для старших це буде привід подумати. Для ще старших – привід згадати, а для тих, хто відкладає не смерть – привід проклясти всіх і вся.

Всі країни світу рано чи пізно прагнули Незалежності, часом дуже приблизно розуміючи, що це таке і чи існує вона взагалі. Хто може дозволити собі Незалежність? Яка вона буває і чому вона така дорога – в прямому і переносному змістах?

Для того, щоб зрозуміти реальну суть цього слова потрібно чітко розмежувати два поняття – незалежність паперова і незалежність реальна. Першу мають практично всі – визнання ООН, «суверенні міжнародні стосунки», «недоторканість кордонів», «територіальна цілісність», «гарантії безпеки» і т.д. Втомився ставити лапки, але це результат нашої рідної української політики. Цю незалежність ми звичайно маємо. Звичайно ж в лапках. На жаль.

Реальна незалежність – це свобода прийняття рішень на рівні Держави. Ось тут виникають проблеми з тими самими лапками. Україна у ХХ і ХХІ столітті жодного дня не була незалежною. По перше економічно, а так як політика є сконцентрованим вираженням економіки, то й політично теж.

Суть цієї проблеми полягає у довгих роках існування СРСР і принципах його побудови. Економічно Україна була включена в економічну систему СРСР на дуже високому рівні. Це і космічні технології, кораблебудування, кібернетика, приладобудування і т.д. Але кляті «творці» СРСР передбачили одне – жодна республіка (в тому числі й Україна) не мала повного циклу виробництва більшості продукції. Переконаний, що це було зроблено навмисно. Можна виробляти ракети «Зеніт» з колишніх СС-20 на «Южмаші», але двигуни виробляє Росія. Можна виробляти свої танки на Харківському заводі Малишева, але оптику і стволи робить інша країна. Можна виробляти електроніку, але елементна база виробляється не тут. Таких прикладів мільйони. По суті Україна була членом транснаціонального формування під назвою Радянський Союз.

Прикро те, що за 25 років незалежності наші політики не тільки не здійснили кроків у напрямку заміщення залежності від закордонних постачальників, а навпаки навічно прив’язали наш виробничий комплекс до цієї залежності. На першому місці – енергоносії, потім машинобудування, літакобудування і т.д.

Вперше за ці 25 років ми почали щось робити. Але ці потуги не приносять результату. Уявіть собі – Україна не може зробити простенький квадрокоптер для бійців на фронті. О Господи, да купіть китайський, розберіть і скопіюйте. Потім завантажте завод «Маяк» так, щоб їм мало не здалося. Ми не можемо виробляти приціли нічного бачення і теплові зори? Дебіли? А навіщо нам завод «Арсенал», «Більшовик» чи «Артема»? Ну да – тепер там торгові та офісні центри. Так чого ми так дивуємось нашим «досягненням»? Знову лапки…

Те саме стосується ринків збуту нашої продукції. Протягом тривалого часу лідерами були металургія, хімічна промисловість і сільськогосподарська продукція. Перші і друга купувалась добре, бо це шкідливі виробництва і не всі країни воліють мати такі підприємства на своїй території. Першу практично вбила активність Китаю, другу вартість природного газу для виробництва. Третя (сільськогосподарська) є просто сировиною . Ми гордимося тим, що є лідерами серед експортерів соняшникової олії. Ви бачили землю на якій два роки поспіль сіяли соняшник? Ні? Я бачив – це практично пісок. Чим гордимося? Так, вивозимо до Єгипту кукурудзу. Там нею годують корів. Цікаво, а чому єгипетська телятина коштує удвічі дешевше української. Це ж кораблями туди везти треба, а це влітає в копієчку. Ми експортуємо харчовий спирт до Німеччини де його підфарбовують, а потім самі купуємо його у вигляді «Містер мускул», омивачів скла для машин і т.д. Чим гордимося? Так, ще щось трошки возимо. Сировину.

Погоджуюсь, що у всьому світі існує економічна інтеграція. Так існує, але наша економічна залежність не від світу, а від однієї країни – Росії. Захід обіцяв включити нас у систему економічної інтеграції Європейського Союзу. Не знаю, хто в це повірив, але в нього чи в неї явна необхідність відвідати лікаря. Причина одна – всі місця у цій інтеграції розписані наперед і на довго. Віддавши щось Україні – потрібно щось у когось забрати. Латвія виробляє шпроти і мала потужності для виробництва банки для них. Але ні, банку виробляє Угорщина. Голландія виробляє м’ясо-молочну продукцію але не має права виробляти скляну тару до неї. Чехія робить гарну стрілецьку зброю, але патрони буде виробляти Німеччина. Ви можете собі уявити, що Європа відмовиться від транспортного літака Airbus на користь продукції заводу Антонова. Отож. Зрозуміло одне – всі місця розписані і глядачі зайняли їх дуже давно. Вистава триває. Вам буде цікаво почитати текст «Угоди про асоціацію». Економічну частину, яка, на відміну від політичної частини – дуже конкретна. Нам залишають роль сировинно-аграрного придатку. Все! Ні грама більше.

Повернемось до Незалежності. Переконаний, що ми не маємо її і в політичному аспекті. Ми не можемо приймати ті закони, які потрібні нам. Ми приймаємо ті закони, які вимагає МВФ, ЄС, США. До цього це були закони в угоду олігархам, Росії і т.д. По суті – нічого не змінилося. Диктатори змінились. До речі всі ці диктатори (без виключень) входять до списку «друзів» України у вигляді Будапештського меморандуму. Смішно?

Тапер ці «друзі» вимагають закон про продаж землі, підняття тарифів на комунальні послуги і т.д. Досі смішно?

Україна не може навіть теоретично мати свою позицію, не кажучи вже про політичні рішення як внутрішні так і зовнішні. Ми десятирядний голос міжнародної політики. По правді – у нас взагалі голосу нема і не буде. Нічого страшного в цьому немає. Так живуть 90% країн. Ви можете уявити собі уряд Панами, який скаже, що Панамський канал належить Панамі (не смійтесь). Але від відсутності можливості це сказати Панама не страждає, а процвітає. Це не образа – це факт, який має економічне і політичне обгрунтування.

Почитайте на цьому сайті статті з шанованої преси інших країни. Мова не йде про таблоїди, мова йде про видання, яким вірять. Це крапля в морі того, що відбувається у інформаційному світі.

Будучи чесним, потрібно сказати, що лише декілька країн у світі є насправді незалежними. І це далеко не Швейцарія, Данія чи ще хтось з соціалістично-капіталістичних демократій. Ці країни і рота не відкриють, якщо їм накажуть, так як фактично наказали Великобританії увійти в коаліцію війни в Іраку. Як не дивно – справді незалежними країнами є країни диктаторсько-авторитарного режиму – Північна Корея, Катар, Бахрейн, ОАЕ і т.д. На них важко впливати, але й це відбувається. Незалежними країнами є Китай, США, Росія. В деякій мірі Франція, Німеччина, Італія. Всі інші – паперова незалежність. А тепер поставте собі питання, чому ці країни не страждають від своєї паперової незалежності?

Відповідь проста – вони приймають рішення за правилами і нормами міжнародної політики. Вони живуть в одному домі і не склять балкони через одного. Вони поважають інтереси сусідів. У них не прийнято з однокімнатної квартири кричати через стіну в десятикімнатну «Чемодан, Милан, Италия». Ну не роблять вони цього.

Ось тут ми і приходимо до головного – незалежність це можливість приймати рішення в інтересах власної держави дотримуючись норм міжнародного права і культури.

Хочете приклад – можете собі уявити міністра закордонних справ скажімо Греції, який під посольством Німеччини у Афінах співає «Меркель, х….ло, ла ла ла ла». Можете уявити собі реакцію МЗС Німеччини? Ось так.

У нас немає економічної незалежності. Вся влада працює не над розвитком економіки, а над отриманням чергового траншу. У нас немає незалежності політичної. У нас засідання Кабінету міністрів нещодавно проводив віце-президент США. Та що ж у нас є?

З Днем Незалежності і вихідним!

Роман Остапчук.

Наостанок –

Рівень економічної свободи – 162 місце серед 177. Позаду нас Північна Корея, Конго, Чад, Кірібаті, Зімбабве.

(Джерело – http://www.heritage.org/index/)

Рівень політичної свободи – 105 місце. Одразу за нами Танзанія, Замбія, Буркина Фасо, Папуа Нова Гвінея.

(Джерело – https://freedomhouse.org/report/freedom-world/freedom-world-2016

Ось це і є наше місце у залі міжнародної політики.

Це навіть не десятий ряд, це останні ряди балкону.