Війна – це робота?


Вчора перший раз звернув увагу на платіжку за комунальні послуги. Не на ту її сторону, де вказані дивні цифри розрахунок яких геть позбавлений будь-якої логіки, а на іншу сторону.

Очікував побачити там рекомендації щодо утеплення квартир, енергозбереження чи встановлення лічильників тепла. Це було б логічно, коли київська адміністрація радила б замінювати лампочки на енергозберігаючі, встановлювати багато-тарифні лічильники для економії електроенергії. Я не здивувався, якби там була реклама енергозберігаючих вікон чи регуляторів тепла для батарей опалення. Це все було б логічно. Спочатку людина дивиться на цифру, трохи мліє і згадує слова ненормативної лексики, а потім перегортає папірець і ось він – простий і ефективний шлях до економії.

Все це було б нормально і логічно, але в нас все якось не нормально і не логічно. І вже дуже давно. Так що ж надруковано на звороті платівки за комунальні послуги? Приготуйтесь – там надрукована реклама контрактної служби в армії…

%d0%bf%d0%bb%d0%b0%d1%82%d0%b5%d0%b6-1111

Такий підхід має декілька моментів – етичний і суспільний. Про етичний – уявіть собі, коли цю платіжку отримує родина загиблого воїна. Таких багато – вже десятки тисяч. Як вам вираз обличчя матері, яка читає про «привабливі» пропозиції заробітку «від 7000 до 12 000 гривень», або про «можливість брати участь у миротворчому контингенті НАТО за кордом. Зарплатня 1000 – 1200 євро». Уявили?

Суспільний нюанс – інший. Він полягає у тому, що держава пропонує ставитись нам до війни, як до звичайної роботи – з заробітною платнею, розпорядком дня, вихідними та іншими пільгами. У мирний час це було б нормально – формування контрактної армії. Проте, я не знаю жодної країни світу, де вербування (а саме так це називається) контрактників відбувалося через платіжки за електроенергію чи гарячу воду. Існують спеціалізовані агенції, які цим займаються – пункти вербовки.

Але зараз не про це. Зараз про створену міфологему «війна – це робота». Судячи з того, як це робиться – держава не вбачає жодної різниці між роботою зварювальника чи будівельника і тими, хто зі зброєю в руках захищає державу від агресора. Мова вже не йде про патріотизм, про загрозу існування України, про суспільний обов’язок захищати Батьківщину – мова йде про «прості» та зрозумілі речі – «робочий день з 9.00 до 18.00, 4 наряди на місяць» і відповідну заробітну платню. Приземлене, реальне, чесне і цинічне розуміння ситуації.

Залишилось одне цікаве питання. Коли компанія шукає спеціаліста вона (як правило) окреслює коло професійних навичок людей, їх кваліфікацію, досвід роботи і так далі. Цікаво, що написали б автори цієї реклами стосовно цього? І думати не хочеться, бо не смішно все це. Страшно.

Володимир Кольський